Руслан Кравченко подав заяву про звільнення з посади Генерального прокурора. Але з Офісу Генерального прокурора він повинен піти не сам – разом із ним має піти все прорашистське та корупційне лобі, всі ті, кого ця система підвищувала, повертала й захищала попри очевидні конфлікти інтересів.
Про це заявила Аннабелла Моріна, співзасновниця ГО “ГР “Почайна”.
Чистити треба не лише верхівку Офісу Генпрокурора, а всю прокурорську вертикаль, починаючи з Києва, де кримінальне право роками використовують не для захисту держави і громади, а для обслуговування приватних інтересів.
Зокрема, Марія Вдовиченко, яка сьогодні є “першою заступницею Генерального прокурора”. Кравченко спочатку призначив її своєю заступницею, а потім підвищив.
Рідний брат цієї панянки Олександр Левандовський після окупації Криму отримав паспорт РФ, перейшов із військової прокуратури України до військової прокуратури Росії та продовжував там працювати щонайменше у 2025 році.
Батько Сергій Левандовський має російське громадянство і бізнес в окупованому Криму, а його компанії, за даними ЦПК, у 2024 році сплатили до бюджету держави-агресора щонайменше 797 тис. рублів.
Інший брат Володимир мав російський паспорт, а зведений брат Станіслав Роменськой має паспорт і податковий номер РФ. При цьому сама Вдовиченко орендувала квартиру свого зведеного брата Роменського в елітному ЖК Busov Hill (FB-сторінка якого досі має логотип та опис російською мовою, чим порушує закон “Про забезпечення функціонування української мови як державної”, – КВ), а також користувалася будинком і автомобілем батька.
Після заяви ЦПК Офіс Генпрокурора зареєстрував кримінальні провадження щодо можливої колабораційної діяльності та державної зради батька і брата Вдовиченко, але підстав для службової перевірки першої заступниці Кравченка чомусь не побачив.
З цікавого: СБУ повідомила, що анкета Вдовиченко 2019 року, яку вона заповнювала для отримання допуску до державної таємниці, була знищена після початку повномасштабного вторгнення. Тому тепер “неможливо перевірити”, чи повідомила вона про родичів із російськими паспортами та брата у військовій прокуратурі РФ.
Втім, мене Вдовиченко зацікавила у зв’язку із кримінальним провадженням №12015100120001272 щодо незаконного будівництва торгівельного центру на Поштовій площі.
У 2019 році Вдовиченко очолила Київську місцеву прокуратуру №7, яка здійснювала процесуальне керівництво у цій справі, і після цього справа занепала. Тобто до Вдовиченко розслідування йшло ефективно: у провадженні вже були висновки експертиз КНДІСЕ, які підтверджували незаконність будівництва. До речі, згодом ці самі висновки використав Верховний Суд у справі №826/16076/18, остаточно скасувавши містобудівні умови та обмеження на будівництво ТРЦ.
Щобільше, на початку 2019 року Подільський районний суд за позовом прокуратури наклав арешт на незаконне будівництво на Поштовій площі. Водночас прокуратура подала до господарського суду позов у справі №910/2431/19, щоб повернути територіальній громаді Києва 6487 квадратних метрів землі на Поштовій площі.
Але після того, як Марія Вдовиченко очолила Київську місцеву прокуратуру №7, справу Поштової площі було згорнуто. 4 березня 2019 року Господарський суд залишив позов без руху, оскільки прокуратура не сплатила належний судовий збір (WTF?) та навіть не обґрунтувала ефективність обраного способу захисту.
Після цього на запит Рустама Сутка (Мамояна) 53 томи кримінального провадження щодо Поштової площі за особистим погодженням Марії Вдовиченко були передані з Подільської прокуратури до ДБР. Хоча це не підслідність ДБР.
Чому так? Вірогідно, тому що Рустам Сутко (Мамоян) тоді працював у Генпрокуратурі, контролював діяльність ДБР та мав безпосереднє відношення до Поштової площі.
Батько Рустама, Чоло Мамоян, через ТОВ «Сейлен Трейд» володів комерційними приміщеннями кафе «Компот», збудованими на площі як перший пусковий комплекс об’єкта багатофункціонального призначення. Його брат Суто Мамоян, який згодом став народним депутатом від [забороненої судом проросійської] ОПЗЖ, особисто представлявся мені другим інвестором торгівельного центру. Формальним та першим інвестором підземного ТРЦ було ТОВ «Хенсфорд-Україна», бенефіціаром якого є Андрій Кравець (керівник ДУС за Януковича).
Завдяки нашим зверненням під час атестації прокурорів у 2019 році Кадрова комісія Генпрокуратури №1 дійшла висновку, що Рустам Сутко використав службові повноваження в інтересах своєї родини, після чого він не пройшов атестацію і був звільнений.
Однак у 2020 році Окружний адміністративний суд Києва скасував рішення комісії та наказ про звільнення, поновивши Рустама в ОГП з 24 грудня 2019 року і присудивши виплату середнього заробітку. Наступні інстанції залишили рішення в силі.
І, що цікаво, знову маємо зниклі документи, як і у Вдовиченко. Коли суд розглядав законність кадрового рішення, він стверджував, що комісія та Офіс Генпрокурора не підкріпили свої висновки належними доказами й достатнім мотивуванням. Бо з’ясувалося, що матеріали атестації, проведеної шістьма кадровими комісіями, були знищені ще у грудні 2019 року, і тепер “обставини цього знищення розслідує ДБР”. Тобто те саме ДБР, яке Мамоян контролював роками.
Сам Мамоян заявив, що то все наклеп і ніякого кримінального провадження щодо Поштової площі не було й немає, та й представник Офісу Генпрокурора у суді сказав, що теж про це нічого не знає.
Була справа – та зникла. Як анкета Вдовиченко та переатестація Мамояна.
Після поновлення Рустам Мамоян працював першим заступником керівника Дніпровської окружної прокуратури Києва, а тепер “очолює у Київській міській прокуратурі” Управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління ДБР. Тобто він знову контролює фактично той самий напрям, який контролював в ОГП, коли вилучав матеріали провадження Поштової площі.
Щодо зниклої справи.
Кримінальне провадження №12015100120001272 ховали та не розслідували майже чотири роки, а з’явилося знову у прокуратурі №7 вже після початку повномасштабної війни Росії проти України.
Щобільше, 17 липня 2023 року Київська міська прокуратура публічно повідомила про підозру в цьому провадженні колишньому директору КП “ДБШТС” Володимиру Кислицину та заявила про понад 73 млн гривень збитків. Втім, уже 25 серпня цей епізод закрили у зв’язку зі смертю підозрюваного.
А далі сталося ще цікавіше. 28 грудня 2023 року Подільський районний суд скасував арешт будівництва на Поштовій площі, зазначивши, що за вісім років розслідування жодній особі, зокрема посадовцям КП “ДБШТС”, підозру не вручали. Це підтвердив і присутній на засіданні прокурор, після чого арешт будівництва було знято.
Насправді за даними мого журналістського розслідування, вже на момент оформлення підозри Володимира Кислицина не було серед живих, і в прокуратурі не могли цього не знати.
Сьогодні кримінальне провадження №12015100120001272 використовується як брудна ганчірка, якою замітають сліди, тому в ньому з’явилася підозра мерцю, замовлені нові земельна та містобудівна експертизи, які повинні скасувати старі. Тому Київська міська прокуратура, де знову працює Мамоян, відмовляється подавати позов в інтересах держави про розірвання явно незаконного інвестиційного договору щодо Поштової площі, існування якого призводить до її аварійного стану і може завершитися бідою у будь-який момент.
13 травня 2026 року я виклала всі ці факти у заяві до Генерального прокурора Руслана Кравченка. Я назвала Марію Вдовиченко, Рустама Сутка (Мамояна), Суто Мамояна, їхнього батька Чоло Мамояна та високопосадовців КМДА, навела дати, номери листів, кримінального провадження, судових справ, експертиз і процесуальних рішень. Я повідомила про можливе використання кримінального провадження у приватних інтересах, п’ятирічне блокування розслідування, підозру померлому Кислицину та дії прокурорів, наслідком яких стало скасування арешту будівництва.
Заступник Генерального прокурора 21 травня 2026 року повідомив, що не побачив фактичних даних, які можуть свідчити про конкретні кримінальні правопорушення працівників прокуратури. Відомості до ЄРДР не внесли, службового розслідування не призначили, обставини підозри померлому Кислицину не перевірили, а ролі Марії Вдовиченко та Рустама Мамояна залишили без оцінки.
Замість розслідування, Офіс Генпрокурора передав матеріали до Київської міської прокуратури, тобто саме туди, де працює один із названих мною фігурантів. Своєю чергою, Київська прокуратура надіслала мою заяву до Подільської окружної прокуратури, КМДА і навіть Міністерства культури.
Подільська прокуратура відписалася парою слів. У КМДА заяву розглядали за дорученнями Валентина Мондриївського, прямо названого в ній серед осіб, діяльність яких я вимагала перевірити. До опрацювання залучили Департамент економіки та інвестицій і КП “ДБШТС”, які є сторонами інвестиційного договору та безпосередньо фігурують у викладених обставинах.
У результаті всі потенційні підозрювані ознайомилися зі змістом матеріалів, які мали стати підставою для кримінального розслідування щодо них самих, поржали та відповіли, що вони не є органами досудового розслідування.
І я з ними згодна. Вони не є.
Але коли хтось повідомляє конкретні обставини можливих злочинів, називає осіб, документи, дати та наслідки, відомості мають бути внесені до ЄРДР і передані належному органу досудового розслідування, а не розіслані фігурантам справи.
Те, що зробив Офіс Генпрокурора під керівництвом Кравченка, не можна назвати звичайною бездіяльністю, бо це активна нейтралізація повідомлення про злочин.
Тому повторюсь. Руслан Кравченко повинен піти не сам. Разом із ним із керівних посад мають піти Марія Вдовиченко, Рустам Мамоян та всі, хто перетворив прокуратуру на замкнену систему взаємного прикриття.
Задовбала кругова порука в правоохоронних органах, яка використовує кримінальне право проти незручних і на користь своїх.
А можливо – і своїх за рашистським кордоном.
