Московський юрист, який не погоджувався з діями російського уряду, залишив кар’єру і став агентом СБУ, проникнувши до лав російської армії.
Інтерв’ю з ним опублікувало видання «Вёрстка».
Дмитру — 43 роки. До повномасштабного вторгнення в Україну він мав успішну юридичну кар’єру, власний бізнес у Москві, дружину та двох неповнолітніх дітей. Але в серпні 2022 року він вирішив: «Так більше не можна».
«Коли розпочалася війна, у мене був шок, я дивився на людей у метро, на людей на судових засіданнях, які вирішували якісь справи про банкрутство, і думав: хлопці, ви чим займаєтеся? Ви що, дебіли? Все, що лише треба, — просто вийти і піти на Красну площу…», — згадує він.
До літа 2022 року Дмитро зрозумів, що більше не може залишатися осторонь, і вирішив приєднатися до Збройних сил України, щоб воювати проти російської армії.
До втечі він готувався ретельно: вивчив мапи, обрав місце, де, як йому здавалося, можна було непомітно перетнути білорусько-український кордон.
«Там Шацькі озера, якраз база відпочинку є. Придумав легенду, що я сюди приїхав відпочити. Взяв квитки з Москви до Бреста, погуляв фортецею і поїхав на озера», — згадує він.
Перша спроба виявилася невдалою
Кордон він перетнув пішки, вздовж одного з озер. Ледь ступив на українську територію — одразу натрапив на прикордонників. Вони миттєво підняли автомати, передали по рації, що в них затриманий чоловік. Дмитро віддав паспорт і заявив про намір вступити до ЗСУ.
Прямої відповіді він не отримав. Натомість його доправили на прикордонну заставу «Світязь», де він провів три дні.
Після цього до Шацького районного суду, який оштрафував його за незаконний перетин кордону та присудив вісім діб адміністративного арешту. Утім, арешт він не відбував — його одразу передали співробітникам СБУ.
Після розмов і перевірок його повернули на місце затримання й відпустили. Довелося знову перетинати кордон — цього разу під обстрілом білоруських прикордонників. Дмитро дістався Бреста, а потім потягом повернувся до Москви.
У столиці він продовжив зв’язок з українською спецслужбою — обмін контактами відбувся ще «на підвалі». Вони листувалися у WhatsApp без особливої конспірації.
Шлях в окупаційні війська
У червні 2023 року, після річниці шлюбу, він підписав контракт. Два тижні вчився у Волгограді, потім — Крим, полігон, де схуд на 8 кг. У роті — 70–80% з кримінальним минулим, «загублені люди».
В серпні їх перекинули до Кринок. Там, на фронті, Дмитро почав передавати інформацію СБУ: розташування КПП, кількість людей, озброєння, фото, точні координати — все через Telegram та WhatsApp. Рації були китайські, нешифровані.
У березні 2024 року Дмитра відправили до Генічеська, після чого він сам попросив перевести його назад до Кринок. Там він повернувся на свою посаду командира відділення.
Шлях в Україну
Під час відпустки Дмитро придбав квитки до Єревана, а для маскування — також до Сімферополя. Він безперешкодно пройшов автоматичний прикордонний контроль і спокійно вилетів з країни.
У Вірменії він чекав на відповідь від СБУ. Спочатку йому повідомили, що погодження стовідсоткове, але необхідно узгодити деталі. Проте за тиждень зателефонували з відмовою: «Київські не хочуть брати на себе відповідальність».
Після цього Дмитро почав шукати інших шляхів, щоб потрапити на фронт. Пройшов співбесіду до легіону «Свобода Росії», вийшов на зв’язок із «Сибірським батальйоном». Саме останній допоміг йому перебратися до іншої країни.
Тепер Дмитро, за власними словами, все ще прагне приєднатися до Збройних сил України, але не розуміє, як реалізувати це у вимушеній еміграції. Він не перебуває на території Росії, однак своє точне місцерозташування не розголошує. Каже лише, що знову на зв’язку зі «своїми друзями» з СБУ і готовий до подальшої співпраці.
Після всього пережитого Дмитро не шкодує про свій вибір.
