Українські дослідники «по молекулах» зібрали інформацію про російську псевдоюридичну базу, створену режимом для позбавлення волі та утримання в таємних в’язницях українських цивільних осіб, які перебувають у ізоляції.
Ця проблема існує з 2014 року й загострилася після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Близько 16 тисяч некомбатантів, тобто людей, які не брали участі у війні, були позбавлені волі й перебувають у місцях примусового утримання: слідчих ізоляторах, виправних колоніях, в’язницях на окупованих територіях України та в Російській Федерації. Це оцінка: її отримано шляхом віднімання від загальної кількості зниклих безвісти частки тих, хто зазвичай гине в подібних конфліктах.
Незаконна схема
Наразі неможливо отримати більш точні дані, оскільки російський режим ретельно їх приховує.
Українські громадські організації — Експертна група «Сова» спільно з Центром громадянських свобод та Архівом війни — підготували аналітичний матеріал «Незаконне позбавлення волі громадян України та інших країн окупаційними силами Російської Федерації: результати моніторингу».
Йдеться про моніторинг за період з лютого 2022 року по грудень 2025 року. Вдалося знайти інформацію про 8221 випадок. Не всі випадки однаково вичерпні, іноді у дослідників є лише згадка про факт затримання, і навіть невідомо, хто і кого затримав та яка подальша доля людини. І це лише половина від загальної кількості українських цивільних осіб, незаконно позбавлених волі. Однак ці дані дають змогу констатувати, які саме військові злочини проти них було скоєно та ким.
Основна схема така. Існує кримінальна справа № 201/837072-14 щодо незаконних методів ведення війни українськими силовими структурами. Особливий цинізм полягає в тому, що російські офіційні структури посилаються в ній на порушення Женевських конвенцій.
Справу веде Головне слідче управління Слідчого комітету Росії. З документів, які вдалося отримати правозахисникам, випливає, що цивільних осіб, нарівні з військовими, затримує російська військова поліція. Юридична підстава — постанови військових комендантів російських гарнізонів. Військові комендатури — структурні підрозділи військової поліції Міноборони РФ.
У березні–червні 2022 року військові коменданти таємними указами були уповноважені позбавляти людей волі, а також продовжувати термін затримання та переводити затриманих до інших установ системи Федеральної служби виконання покарань — просто на підставі власної постанови. Про ці рішення вони, щоправда, зобов’язані повідомляти прокурорів відповідних суб’єктів федерації. Голова правління організації «Експертна група «Сова» Михайло Савва наголошує, що таким чином російські прокурори стають повноцінними учасниками злочинної схеми.
«Російський режим не робить різниці між військовими та цивільними, — каже правозахисник, — він розглядає всіх українців як однорідне збіговисько бунтівників. І це саме по собі є грубішим порушенням міжнародного права та злочином».
Незважаючи на нібито кримінальний характер переслідування, російські державні органи у листуванні між собою та з третіми особами позначають утримання під вартою цивільних українців як «фільтрацію». Наприклад, за словами Сави, родичі затриманого ще в березні 2022 року, через кілька років, звертаються з проханням надати право на листування, а представники російського режиму відповідають, що воно буде дозволено після завершення фільтраційних заходів.
Невелика частина українських інкомунікадо дійсно зникає в Росії внаслідок фільтрації під час спроби покинути територію РФ. На відміну від усіх інших, хто виїжджає за кордон, ці люди проходять додаткову перевірку, яку здійснює вже не військова поліція, а ФСБ. Приблизно один відсоток тих, хто піддається таким перевіркам, не доходить до своїх автобусів, літаків, не перетинає кордон. Їх затримують на підставі розпорядження керівників регіональних управлінь ФСБ.
Усі ці люди перебувають у закладах системи ФСВП. У випадках інтернування цивільних осіб Женевські конвенції передбачають, що їх слід утримувати не в тюремних умовах, а в спеціальному таборі. Михайло Савва наголошує, що це чітко описана процедура, яка надає людині право як мінімум оскаржити рішення про інтернування. Росія її не використовує і ніколи не використовувала.
Ця система є незаконною з точки зору міжнародного гуманітарного права.
Вона є злочинною й з точки зору власне російського законодавства, оскільки згідно з Конституцією РФ документ, що стосується прав і свобод громадян, не може застосовуватися, якщо він не оприлюднений. Укази, на підставі яких українських некомбатантів позбавляють свободи та утримують у таємних в’язницях, спочатку засекречені. Але правозахисники точно знають, що вони існують: на них у відповідях на запити або в судових документах посилалися (можливо, випадково, або в якості внутрішнього саботажу) російські посадові особи — співробітники військової поліції та військові коменданти.
Нижче за радари
Засновник аналітичного центру Парубець Аналітика(Франція), OSINT-дослідник Кирило Парубець називає цих людей заручниками. Він підкреслює, що щодо їхнього повернення немає жодних домовленостей, на відміну від військовополонених, для яких існують хоча б дещо зрозумілі механізми обміну.
Статистика така: станом на середину червня загалом було обміняно близько 9,4 тисячі осіб, з них цивільних — 458. За оцінками Parubets Analytics, загалом російським полоном пройшли 15–15,5 тисячі українських військових. Більше половини обміняно, залишається близько 6–6,5 тисяч. Таким чином, кількість утримуваних у РФ некомбатантів уже вчетверо перевищує кількість військовополонених.
«Статус інкомунікадо — дуже серйозна проблема для OSINT-досліджень, — визнає Парубець, — це вкрай закрита група, яка перебуває поза межами будь-якого правового контролю».
Інформація про особу з’являється у публічному просторі лише в той момент, коли вона набуває статусу підозрюваного, обвинуваченого або засудженого. Її основне джерело — реєстр «Росфінмоніторингу», до якого входять усі особи, обвинувачені або підозрювані у злочинах терористичного спрямування, у тому числі у диверсіях (а також у екстремізмі, але частка таких справ у цій групі вкрай мала).
Крім того, є картки судів. Раніше саме з них черпали імена та прізвища. Але з картками, за словами дослідника, ситуація погіршується: суди задним числом вилучають інформацію про фігурантів. Залишаються апеляційні інстанції, які ці дані поки що не приховують. Великою підмогою для аналітика є соціальні мережі, Telegram-канали, зокрема офіційних органів влади: прокуратури, Слідчого комітету, судів.
Усі дані, зібрані дослідниками у співпраці з партнерами-правозахисниками, зокрема «Меморіалом», ОВД-інфо, «Якби не було війни», об’єднуються в один масив із використанням методу триангуляції.
Крім того, аналізується державна українська база даних про зниклих безвісти. Деякі з її фігурантів виявляються у в’язниці в Росії серед підозрюваних у кримінальних справах. «Буває, що людина зникла безвісти на початку війни, а вирок суду виноситься лише у 2026 році, — розповідає Парубець. — Більшу частину цього терміну вона перебувала там без будь-якого процесуального статусу».
Найчастіше людей викрадають із Запорізької та Херсонської областей. Періодично виявляються люди, які зникли до початку повномасштабної війни. Наприклад, зниклі в Донецьку в 2019 році в 2025-му оголошуються в суді в Ростові.
Однак більшість «інкомунікадо» так і залишаються ними. З 16 тисяч осіб, які перебували в цьому статусі, звинувачення висунули близько трьох тисяч. У 90% випадків їх звинувачують у тероризмі, шпигунстві та державній зраді. За час війни близько 500 справ стосовно громадян України було порушено за державну зраду та шпигунство і близько 2,2 тисячі — за тероризм (у тому числі за його виправдання та участь у терористичних організаціях).
Михайло Савва вважає, що російський конвеєр репресій, який деякий час потребував налагодження, зараз запрацював на повну силу, і судових вироків буде дедалі більше. Терміни просто космічні: 15 років, 17, 25, довічне ув’язнення.
Правозахисники заявляють про тотальну дискримінацію з боку російських чиновників щодо родичів ув’язнених, які мають українські паспорти. Усі канали зв’язку перекриваються. Незаконну відмову в наданні інформації часто обґрунтовують якимось іншим законом. Наприклад, про захист персональних даних. Представники організації «Русь сидяча» розповідають про випадок, коли в одній із колоній, у якій утримують українців, захоплених у Курській області, відмову мотивували тим, що дипломатичні відносини між Україною та Росією припинені, — хоча таких обмежень у законі немає.
За словами Михайла Сави, правозахисникам відомо приблизно про 200 установ системи ФСВП, де утримують українців, і усі вони — окремі локації. Українців ніколи не змішують із російськими ув’язненими та підслідними. Це завжди або окреме приміщення, або окремий блок, або окремий поверх. Але місць, у яких можна забезпечити ізоляцію, не вистачає.
Експерти звертають увагу на таку статистику: з 2021 по 2025 роки кількість ув’язнених у Росії скоротилося на 40% — і на стільки ж збільшилося фінансування системи ФСВП. Заробітні плати співробітників не підвищуються, кошти спрямовуються на розширення інфраструктури: будується 11 нових СІЗО та розширюється 14 діючих установ позбавлення волі. Сава вважає, що вся ця перебудова розпочата з урахуванням нової потреби у таємних в’язницях для так званого спецконтингенту.
Таємні в’язниці
«З березня 2022 року рішеннями Путіна створено паралельну систему утримання українських некомбатантів у статусі інкомунікадо, — підсумовує адвокат, співзасновник гуманітарної ініціативи „Пошук. Полон“ Микола Полозов. — Вона не відображена в російських законах, не опублікована, про неї практично нічого не відомо. Для її реалізації використовується нелегальна система таємних в’язниць, створена на підставі таємних указів Путіна. Функціонування цієї системи визначається певною тимчасовою інструкцією — вона теж засекречена, про неї відомо лише те, що вона існує».
Створення такої системи, яку правозахисники називають «тіньовим правом», є, на їхню думку, чи не головним злочином російської влади. Це не враховуючи порушень 3-ї та 4-ї Женевських конвенцій, присвячених, відповідно, поводженню з військовополоненими та цивільним населенням у військових конфліктах.
Йдеться також про порушення Конвенції проти катувань, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, Конвенції про захист від насильницьких зникнень, Римського статуту, Європейської конвенції з прав людини тощо. Не всі ці правові акти Росія ратифікувала. Але це не означає, що вона — зокрема, конкретні особи, залучені до її функціонування, та конкретні державні органи, — не несе відповідальності за їх порушення.
Михайло Савва каже, що у своїй роботі стикається з величезною кількістю різноманітних злочинів, про деякі з яких досі не знала світова юридична практика.
Поки що правозахисники бачать лише зовнішні прояви цієї системи. Їм необхідно отримати документи, щоб з’ясувати, які саме повноваження Путін покладає на виконавців. Хто, крім нього особисто, несе відповідальність за прийняті рішення? Який ступінь відповідальності мають усі ті, хто виконує завідомо злочинні накази?
Для притягнення їх до відповідальності вже зараз існують механізми. Це й Міжнародний кримінальний суд, і універсальна юрисдикція: національні органи будь-якої держави можуть притягати до кримінальної відповідальності осіб, які вчинили найтяжчі міжнародні злочини, незалежно від того, де вони були вчинені, і від громадянства злочинця чи жертви. Безумовно, це суди України. І Спеціальний трибунал щодо злочину агресії проти України, який створюється при Раді Європи. Є також Міжнародний суд ООН, до якого Україна вже подавала позови проти Росії. Є й Комітет ООН проти катувань, і спеціальний доповідач, які фіксують скоєні порушення.
Михайло Савва також згадує Міжнародну комісію з встановлення фактів. Вона створена на підставі Протоколу Iдо Женевських конвенцій для фіксації їхніх порушень. Росія вийшла з них ще у 2019 році, а отже, комісія за власною ініціативою не може розпочати жодного розслідування щодо неї. Але вона може звернутися до Росії з проханням дозволити його проведення.
Сава впевнений, що Росія відповість відмовою. Але аргументація відмови може бути використана в суді.
Основну надію щодо впливу на російський режим правозахисники покладають на спеціальні санкції стосовно головних виконавців цих злочинів — ФСБ, ФСВП та військової поліції. Ці санкції можливі, але їх досі немає.
Авторка: Марія Кугель, латвійська журналістка, письменниця і художниця
Джерело: The Moscow Times
